|
Марчук І.У., Макаренко В.М., Розстальний В.Е.
Інформація надана виданням "Настоящий хозяин" за лютий 2004 року
Повышение стоимости минеральных удобрений требует разработки способов их эффективного и рационального применения. Большую помощь в решении этого вопроса наряду с различными агрохимическими методами оказывает метод растительной диагностики – один из методов диагностики питания растений и установления потребности их в удобрениях.
Рослинна діагностика – метод комплексний, грунтується на даних фізіології рослин, біохімії, агрохімії, грунтознавство і так далі А. В. Соколов визначив рослинну діагностику як науку про живлення рослин в різних польових умовах, що вивчає сумарну дію безлічі чинників на рослину.
З вживаних методів рослинної діагностики можна виділити два – візуальний і хімічний.
Визуальная диагностика базируется на наблюдениях за нарушением характера роста и развития растения при недостатке одного из элементов питания. При дефиците того или иного элемента питания изменяются морфологические и анатомические показатели ростовых процессов, появляются характерные признаки (симптомы) на листьях и других органах.
Використання цих ознак для визначення потреби рослин в добривах складає основу методів візуальної діагностики.
Основные ознаки недоліку елементів живлення наступні:
- изменение забарвлення листя, знебварвлення головної жилки;
- изменение товщини шкірки і формування плодів;
- изменение форми і розміру листя, междоузлий і плодів;
- приостановка зростання, слабкий розвиток кореневої системи;
- появление клеєвидних виділень, особливо на вітках, стеблах і т.д.
Для того, щоб встановити причини появи в рослин ознак голодування в конкретній обстановці, необхідно мати чітке уявлення про фізіологічну роль окремих живильних елементів, про потребу рослин в них, про вміст і форми їх в грунті, про їх перевищення і інші умови зовнішнього середовища, які роблять вплив на живлення рослин.
В. В. Черлінг вивчала як виявляється недолік елементів живлення на ростових процесах в рослині і підготувала серію малюнків для використання їх в практичних цілях.
Окрім візуальної діагностики, в практиці вирощування сільсько-господарських культур (особливо озимої пшениці) широко використовується хімічна діагностика, яка у свою чергу ділиться на аркушеву і тканинну.
Хімічна діагностика грунтується, головним чином, на валовому аналізі і аналізі розчинних неорганічних форм живильних елементів в рослинних пробах, які можуть бути представлені різними органами рослин.
Краще використовувати листову діагностику, починаючи з весняного кущіння рослин для оперативного коректування доз добрив при підгодівлі. По діагоналях поля зрізають 20–30 рослин у фазі кущіння і трубкування, а у фазі колосіння відбирають три верхні аркуші з нормально розвинених рослин вторинних стебел. У відібраних зразках визначають фактичний вміст елементів живлення і порівнюють з оптимальними параметрами, визначають відхилення у відсотках на підставі чого коректують дози добрив. Якщо в рослинах фактичний вміст елементів живлення однаковий або вище оптимального, то підгодівлю не проводять (табл. 1).
Для точнішого визначення доз азоту для проведення підгодівлі користуються довідковими даними або розрахунковими формулами.
Академік Н. М. Городній рекомендує, зокрема, наступні дози азотної підгодівлі (табл. 2).
Високий урожай зерна озимини можливий при середньому, хорошому, дуже хорошому і відмінному стані рослин на початку весняної вегетації. За відсутності табличних даних дозу підгодівлі можна розрахувати по формулі:
N–H*(Cфакт/Cопт),
де N – доза азоту, кг/га;
H – доза азоту, прийнятого у виробничих умовах, кг/га;
Cопт – оптимальний вміст азоту в органах рослин, міліграмі/кг сирої речовини;
Cфакт – фактичний вміст азоту міліграма/кг сирої речовини.
При цьому слід користуватися наступними даними (табл. 3).
Слід зазначити, що озима пшениця дуже вимоглива до умов живлення. При цьому величина урожаю і його якість в першу чергу залежать від забезпеченості азотом. Через свої біологічні особливості озима пшениця не витримує високих доз азоту, які вносяться до посіву. Тому до посіву слід вносити невеликі дози добрив, а недолік азоту поповнювати за рахунок підгодівлі з обліком даних візуальної і рослинної діагностики. В більшості випадків допосева вносять 20–30% азоту від загальної норми у вигляді тукосмесей. Цього количества цілком достатньо для осіннього приросту. У весняний період необхідно провести ряд підгодівлі, яка забезпечує формування стабільного урожаю і його якості. У таблице 4 ми представляємо дані наших досліджень по ефективності різних видів підгодівлі озимої пшениці.
Весняна підгодівля озимої пшениці впливала також на якість зерна: підвищувався вміст білка і сирої клейковини, скловидна і натура. Кращі показники отримані при проведенні підгодівлі дисковими сівалками.
Розглядаючи вплив весняної підгодівлі озимої пшениці азотом і показники якості зерна, можна зробити вивід, що чим ближче вноситься азот до початку формування і наливання зерна, тим сильніше він діє на якість.
Основне количество внесеного азоту у весняний період використовується на формування урожаю.
Якість зерна озимої пшениці можна підвищити за рахунок внекорневых підгодівлі з використанням даних рослинної діагностики, як це описано раніше. Нами встановлено, що кращим терміном проведення внекорневой підгодівлі є фаза колосіння, а не фаза цвітіння. Це пояснюється тим, що в цей період в рослині озимої пшениці протікають найбільш важливі біологічні процеси: цвітіння і запліднення. Заважати перебігу цих процесів не слідує. Тому ефективність внекорневой підгодівлі в цей період значно нижча, ніж у фазу колосіння. Кращою формою азотного добрива для внекорневой підгодівлі озимої пшениці (і для інших культур) є сечовина, водний розчин якої має нейтральну реакцію. Азот в сечовині міститься в амідній формі (NH2), яка при попаданні в клітку аркуша відразу використовується для синтезу амінокислот. Сечовина – фізіологічно активна речовина, тому вона підсилює процеси гідролізу органічних речовин у вегетативній масі: підсилює реутилізацію азоту з листя, із стебел в зерно, підвищуючи в нім вміст білкових речовин (табл. 5).
Ефективність внекорневой підгодівлі залежить не лише від форми азоту, термінів проведення, але і від фону, на якому вона проводиться. Найбільш високі показники якостей зерна були отримані при проведенні ранньовесняної підгодівлі дисковою сівалкою і внекорневой підгодівлі сечовиною.
Таким чином, для здобуття стабільних урожаїв озимих зернових культур високої якості необхідно поєднувати допосевное внесення помірних доз азоту і оптимальних (70–80%) фосфорно-калійних добрив з проведенням ранньовесняної підгодівлі азотом (40–60 кг/га) і внекорневой літньої підгодівлі (20–30 кг/га) з широким використанням візуальної і хімічної діагностики.
|
