До цієї зони входить більшість районів Волинськой, Рівненської, Житомирської та Чернігівської областей і північні райони Львівської, Тернопільської, Київської та Сумської областей. За площею вона займає 11,3% сільськогосподарських угідь країни.
Дерново-підзолисті грунти на Поліссі найпоширеніші, мають різний ступінь оглеєння та неоднаковий гранулометричний склад. Основну частину становлять піщані та глинисто-піщані грунти. Дерново-підзолистим грунтам властиві низька родючість, зумовлена низьким вмістом гумусу (0,7-2%), незначний вміст валових форм мікроелементів (азоту – 0,05-0,08%, фосфору – 0,04-0,09, калію – 1-1,5%) та мікроелементів, а також їх рухомих форм (таблиця 1).
Для всіх дерново-підзолистих грунтів характерна висока кислотність і незадовільні фізико-хімічні властивості.
Профіль дерново-підзолистих грунтів має три генетичні горизонти: гумусно-елювіальний, підзолистий та ілювіальний. Основна маса гумусу міститься у верхньому гумусно-елювіальному горизонті. Вміст поживних речовин у дерново-підзолистих грунтах залежить від їх гранулометричного складу і ступеня опідзоленості.
Гумус у дерново-підзолистих грунтах має різко виражений кислий характер; органічна речовина легко рухома, не насичена кальцієм, вимивається водою. Одночасно з іншими елементами вимиваються і розчинні форми мікроелементів.
Невеликі запаси гумусу та нестача у верхніх горизонтах мінеральних колоїдів зумовлюють малу вибірну здатність грунту щодо катіонів. Особливо низькою вбирною здатністю характеризуються піщані грунти.
Величина рН сольової витяжки дерново-підзолистих грунтів коливається в межах 4.4-6,0, а дерново-підзолистих супіщаних і суглинкових – 4.1-6,9.
Сірі лісові грунти поширені на лесових островах і мають більш високу родючість. В.В.Докучаєв розглядав сірі лісові грунти як самостійний зональний тип, який утворився під покривом широколистих лісів і трав’янистої рослинності. Інші вважають, що сірі лісові грунти походять від чорноземів і утворилися у результаті зміни останніх під дією лісу, чи як результат спільної дїї дернового і підзолистого процесів. Нині тип сірих лісових грунтів поділяють на підтипи: світло-сірі, сірі та темно-сірі лісові.
Світло-сірі грунти за своїми морфологічними ознаками та властивостями ближчі до дерново-підзолистих грунтів, однак мають важчий гранулометричний склад. Вміст гумусу коливається від 1,6% у світло-сірих до 3,5% у темно-сірих, їх вбирний комплекс більш насичений основами (9,3-13,4 мг-екв на 100г грунту). Однак, як і дерново-підзолисті, ці грунти кислі кислі (гідролітична кислотність – 1,7-3,3 мг-екв на 100г грунту, рН води = 5,3…6,5). Кількість поживних речовин у цих грунтах низька, вміст азоту невисокий і залежить від вмісту гумусу. Фосфором і калієм грунти забезпечені середньо.
Ґрунтовий профіль світло-сірих грунтів складається із гумусо-ілювіального та кількох ілювіальних горизонтів, які відрізняються кольором, гранулометричним і хімічним складом. |
