Степова зона займає південну і східну частини України. Її загальна площа – до 25млн.га., що становить близько 40% усієї території країни. Ця зона має три підзони: північного Степу, південного Степу і сухого Степу.
Степова зона виділяється серед інших зон найбільшими тепловими ресурсами (3200-4000o) і незначною (310-400мм) кількістю опадів. Поверхня зони степу здебільшого рівнинна. Основна ґрунтоутворювальна порода – леси, однак у зоні Донецького басейну поширені піщаники, глибокі сланці, а в басейнах рік Інгул і Південний Буг – вапняки та інші породи.
Ґрунтовий покрив – переважно чорноземи звичайні (0,4млн.га), чорноземи південні та каштанові грунти.
Вміст гумусу в основних грунтах цієї зони становить від 2,3 до 4,5%, реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної, насиченість основами висока. Ці грунти мають низьку і середню забезпеченість азотом і фосфором та середню, підвищену й високу – калієм (таблиця 1). Загалом чорноземи Степу вважаються родючими грунтами.
Чорноземи звичайні поширені у північному степу на плато, його схилах та лесових річкових терасах. Мають добре розвинутий гумусовий горизонт, глибина якого коливається від 45 до 120см. За вмістом гумусу чорноземи звичайні поділяють на мало- (3,0-5,5%) та середньо гумусні (5,5-6%).
Гранулометричний склад чорноземів звичайних коливається від супіщаного до глинистого, проте 32% їх, як правило, важко суглинкові та легкосуглинкові види. Сума ввібраних основ становить від 20 до 50 мг-екв на 100г грунту. Реакція ґрунтового середовища нейтральна, вниз по профілю – слаболужна. Агрохімічні показники чорноземів звичайних досить різні і залежать від гранулометричного складу, вмісту гумусу та інших умов. Чорноземи звичайні мають високу потенційну родючість, однак нестача опадів обмежує їх широке використання. Оптимізація водного й поживного режимів – один з ефективних способів підвищення їх продуктивності. |
