Степова зона займає південну і східну частини України. Її загальна площа – до 25 млн.га, що становить близько 40% усієї території країни. Ця зона має три підзони: північного Степу, південного Степу і сухого Степу.
Для сухого Степу характерні каштанові грунти, що утворилися внаслідок розкладання рослинних решток в умовах непромивного режиму. Найбільше поширені на рівнинній частині Автономної Республіки Крим і Херсонської області та у південній частині Миколаївської та одеської областей. Серед каштанових грунтів 78% займають темно-каштанові солонцюваті грунти, 14% - каштанові солонцюваті, решту – лугово-каштанові солонцюваті.
Ці грунти мають товщину гумусового горизонту від 50 до 100см., а вміст гумусу і загального фосфору – 0,12-0,14%, калію – 0,8-3%, обмінного натрію – 3-5%. Це мало структурні лужні грунти з коротким періодом біологічної активності.
Ґрунтовий профіль темно-каштанових солонцюватих грунтів на лесі такий: гумусовий горизонт (0-31см.), верхній (32-45см.) і нижній (46-60см.) перехідні горизонти.
Такі грунти придатні для вирощування всіх районованих у Степу сільськогосподарських культур: озимої пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшнику, овочевих та баштанних культур. На цих грунтах у сівозміну доцільно вводити чорні пари, застосовувати відповідну агротехніку, а на засолених грунтах проводити гіпсування, що сприяє поліпшенню їх водного режиму і фізико-хімічних властивостей. У зоні Степу важливим фактором підвищення врожайності сільськогосподарських культур є правильне використання добрив. Ефективність органічних добрив залежить від вологості і знижується від глибоких чорноземів до південних. Для більшості грунтів зони найефективнішими є фосфорні добрива, після них – азотні, а найнижча дія – калійних. |
